11 березня 1990 p. відбулася подія, що відкрила новий етап у боротьбі народів СРСР за свою незалежність. Верховна Рада Литовської PCP прийняла акт «Про відновлення незалежності Литовської держави». У подібному напряму розвивалися події у Латвії, Естонії, інших радянських республіках. Центр реагував на ці процеси зміцненням виконавчої влади. На позачерговому Третьому всесоюзному з'їзді народних депутатів, який відбувся у березні 1990 p., було прийнято Закон про запровадження посади Президента СРСР. Першим Президентом СРСР з'їзд обрав генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова, який залишив за собою і найвищу посаду в партії. Тоді ж з'їздом була прийнята постанова, яка визнавала недійсними рішення Верховної Ради Литовської PCP. Ця постанова була застереженням іншим республікам.

Активізація Вже на початку перебудовчих процесів, а національного особливо після Чорнобильської катастрофи, руху в Україні населення України гостро відчуло своє безправ'я. Воно, проживаючи фактично в зоні ядерного вибуху, не отримало навіть об'єктивної інформації щодо його масштабів.

Чорнобиль став символом приниженості України, неспроможності її керівництва захистити своє населення. З іншого боку, він посилив активність українства, яке за умов деградації союзних структур, духовного закріпачення розпочало масовий рух за досягнення незалежності.

Український національний рух у цей час розвивався у двох напрямах, які зрештою у 1991 р. зійшлися задля досягнення спільної мети. Перший уособлювали українські дисиденти, опозиційні режиму політичні сили, національно свідомі представники інтелігенції, селянства та робітників. Саме вони стали основною силою опозиційного радянському режимові національного руху 80-х - початку 90-х років.

Другою його ланкою була частина партійно-радянської номенклатури, керівників різних рівнів, депутатів, які еволю-ціонізували в напряму до націонал-комунізму і усвідомлювали, що їхні програмні цілі можуть бути реалізовані лише в суверенній Україні.

Позиції обох цих груп протистояння поступово зближувались, каталізуючи тим самим процес здобуття Україною незалежності.

1988-й і початок 1989 р. ознаменувалися активізацією політичного життя в країні. Перебудова, яка до цього була справою партійно-державних верхів, викликала рух «знизу», активні дії широких народних мас. Цьому активно сприяла гласність. Союзні, а за ними й республіканські ЗМІ почали публікувати і транслювати інформацію, що раніше була недоступною широкому загалу. Це, зокрема, стосувалося «білих плям» ук