яка фактично проголошувала його вихід зі складу України. Верховна Рада України змушена була визнати, що вказані рішення суперечать Конституції України, і скасувала їх.

Однак це не заспокоїло сепаратистів. У січні 1993 р. на виборах президента Криму їм вдалося привести до перемоги лідера Республіканської партії Криму Ю. Мешкова. Останній, незважаючи на зваженість та толерантність політики Києва щодо Криму, одразу ж узяв курс на рішучу конфронтацію. З порушенням чинного загальноукраїнського законодавства було прийнято ряд ключових документів. Апофеозом стало прийняття у травні 1994 р. нелегітимного Закону про відродження державності Республіки Крим.

Але у такій ситуації українське керівництво не допустило силових методів вирішення питань, залишаючись на позиціях демократизму.

Рішення Розбудова Української держави відбувалася

про дострокові в умовах загострення економічної та соціаль-вибори ної кризи. Здобувши незалежність, основна

маса населення України не відчула поліпшення свого матеріального становища. Частина людей пов'язувала ці негаразди з діяльністю Президента і Верховної Ради.

З вимогою їхнього переобрання виступали члени багатьох політичних партій, депутати різних рівнів, страйкарі тощо. Врешті-решт, під тиском страйкуючих шахтарів у червні 1993 р. було прийнято рішення про проведення 26 вересня цього ж року референдуму з питань довіри чи недовіри Президентові та Верховній Раді.

Це рішення викликало нове загострення політичної ситуації в країні, посилило політичнепротистояння. Прагнучи загасити конфлікт цивілізованими методами, Верховна Рада, за погодженням із Президентом, прийняла рішення про проведення в першій половині 1994 р. дострокових виборів Верховної Ради та виборів Президента України.

Вибори до Верховної Ради після тривалих дискусій було вирішено проводити за мажоритарною системою. Це означало, що висування кандидатів проводилося не за партійними списками, а по територіальних округах. Таке рішення значно обмежило можливості політичних партій та громадських об'єднань впливати на виборчий процес. Проте й за цих умов активність партій не зменшилась. Наприкінці 1993 - на початку 1994 р. відбулися з'їзди більшості політичних партій, об'єднань, Руху, на яких були прийняті їхні передвиборні платформи і програми. Вони активно включились у виборчий марафон, а згодом заявили про себе в стінах парламенту.