загальну середню освіту». Її головне завдання полягає у вільному розвитку людської особистості, формуванні цінностей правового, демократичного суспільства.

Процес формування освітньої системи України проходив у складних умовах політичної, соціально-економічної та духовної трансформації суспільства, великої фінансової скрути. Саме з цих причин, а також через зменшення народжуваності, з 24,5 до 17,6 тис. скоротилась мережа дитячих дошкільних закладів, а число дітей, що їх відвідували, зменшилось більш як наполовину.

Незважаючи на складні соціально-економічні умови, вдалося зберегти й суттєво реформувати середню ланку системи освіти. З 20,9 до 21,2 тис. зросла протягом 90-х років кількість середніх загальноосвітніх закладів. Помітне місце серед них займали навчальні заклади нового типу - гімназії, ліцеї, колегіуми, яких налічувалось понад 500.

В умовах розбудови державності зростала чисельність україномовних шкіл. На 2000 рік понад ²/₃ учнів навчалися державною мовою. Водночас функціонувало 2,4 тис. шкіл з російською мовою навчання, 107 - румунською, 67 - угорською, 9 — кримськотатарською тощо. В усіх школах держави нині працює більш як півмільйона вчителів.

Професійно-технічна освіта України, яка дісталась їй у спадок від СРСР, була широко розгалужена і зорієнтована на забезпечення робочою силою як республіканських, так і загальносоюзних підприємств. Зміна економічних умов та пріоритетів суттєво вплинула на їх роботу. Нині система профтехосвіти України, яка налічує понад 900 навчальних закладів, переорієнтовується на підготовку поряд з традиційними, нових категорій фахівців -сфери обслуговування, бізнесу, комунальних служб тоїцо.

Відповідно до Закону України «Про освіту» систему вищої освіти складали навчальні заклади I-IV рівнів акредитації. На початок 90-х років їх нараховувалось понад 900, включаючи 735 технікумів і училищ, 15 коледжів, 156 університетів, академій та інститутів.

Реформування системи вищої освіти, що триває і нині, охоплює її оптимальний розподіл в рамках держави, підготовку фахівців на рівні сучасних вимог. Поряд із державними, розвиваються навчальні заклади, що перебувають у комунальній та приватній власності.

В результаті скоротилось число навчальних закладів I—II рівнів акредитації, майже до 300 зросло число університетів, академій, інститутів. 206 із них перебуває у державній власності. Вони, поряд з державним замовленням, у все більших обсягах ведуть підготовку фахівців на контрактній основі. За таких умов значна частина престижних спеціальностей виявилась для багатьох молодих людей недоступною.