будь-яких, навіть абсурдних, наказів керівництва, жорстоко переслідували «м'якотілих», звільняли з роботи, накладали стягнення і прагнули за всяку ціну виконати державні плани. Забираючи останнє, держава добилася 60% виконання плану заготівель зернових Україною. Селяни ж залишилися без продовольства. Як і у попередні роки, вони сподівалися прогодуватися з присадибної ділянки. Але по війні підсобні господарства колгоспників майже повністю були розорені. На початку 1946 р. 43% колгоспників не мали корів, а 20% -жодної худобини взагалі, навіть птиці. В результаті голод нещадно душив селян і віц нього померло близько 1 млн чоловік. Було зафіксовано випадки людоїдства, майже 3 млн хворіли на дистрофію, анемію.

У Москві, Києві, обласних і районних центрах України було відомо про такий жахливий стан на селі. Але партійно-держав-ний апарат ніяк не реагував на це. Як і в 1932—1933 pp., уряд робив вигляд, ніби ніякого голоду немає. Більше того - сталінське керівництво продовжувало вивозити зерно за кордон. У 1946 р. його було експортовано 1,7 млн т, причому значна частина передавалася іноземним державам безкоштовно у формі «братерської допомоги». Такого роду безоплатна допомога надавалась і в першій половині 1947 р. Питома вага в ній України була значною. Серед країн, куди направляли допомогу, - Болгарія, Чехо-Словаччина, Румунія, Польща. До співвітчизників застосовувався Закон від 7 серпня 1932 р. про «п'ять колосків». Тисячі колгоспників було засуджено як «саботажників» та «підривників соціалістичного господарювання на селі».

Голод 1946-1947 pp. супроводжувався посиленням репресій проти різних верств населення, зокрема селян. 4 червня 1947 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла укази «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна» та «Про посилення охорони особистої власності громадян». Відповідно до них крадіжка колгоспного, державного майна, в тому числі зрізування та збирання голодними людьми колосків, передбачала ув'язнення від семи до десяти років з конфіскацією майна. На вересень 1947 р. в суди було направлено понад 10 тис. таких справ.

І лише тоді, коли голод почав загрожувати масовим вимиранням селянства, керівництву УРСР вдалося нарешті вжити кон

Урожай 1946-го