тя українців справило перебування їх за кордоном у складі Радянської армії, участь у русі Опору в Україні та в інших країнах Європи - Чехо-Словаччині, Італії, Франції тощо, знайомство з життям народів цих країн. В народі побутувало переконання, що після величезних жертв і перемоги українці заслуговують поліпшення матеріального життя і справедливого демократичного ладу.

Подібні настрої поширювалися і в Росії та інших республіках СРСР. Сталінський режим відреагував на них посиленням ідеологічного тиску на всі верстви населення, особливо на інтелігенцію, жорстоким терором.

В Україні, як і в інших національних республіках, особливе занепокоєння режиму викликало зростання національної свідомості. Не останню роль у цьому відіграла і особиста неприязнь Сталіна до України і українців. Нарешті тоталітарний режим не міг почуватися в безпеці, поки в Україні тривала боротьба УПА.

Народна освіта Тривала розпочата ще наприкінці війни відбудова системи народної освіти. У 1950 p. у повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл, у яких навчалося 6,8 млн дітей. Для матеріальної підтримки тих, кому батьки не могли забезпечити необхідного мінімуму для навчання, створювався фонд всеобучу. В 1948/49 навчальному році з цього фонду одержали допомогу для придбання одягу та взуття, на харчування тощо 140 тис. дітей.

Як і в довоєнні роки, більшовицька партія прагнула перетворити школу на знаряддя збереження і посилення свого контролю над учнівською молодцю. Було відновлено роботу піонерських та комсомольських організацій, зростала їхня чисельність. Виховання відданості більшовизму, і особисто Сталіну, оголошувалося найвищим, найважливішим покликанням школи.

У повоєнні роки значного поширення набули вечірня, а потім і заочна форми навчання. У вечірніх школах освіту здобували представники робітничої й селянської молоді, які не мали можливості навчатися в роки війни або мусили рано розпочати трудову діяльність.

Об'єктивні потреби розвитку господарства, науки, необхідність збереження високого військового потенціалу диктували політику держави в галузі освіти і в наступні роки. У 1953 р. в Україні в основному було впроваджено обов'язкове семирічне навчання дітей. Для цього довелося додатково побудувати шкільних приміщень на 400 тис. учнівських місць. На середину 50-х років у республіці налічувалося понад 300 тис. учителів. В Україні працювали видатні майстри педагогічної справи. Серед них — директор Павлиської середньої школи на Кіро-