На традиційно високому рівні стояло театральне мистецтво. Захоплення глядачів викликали вистави творчих колективів за участю видатних майстрів сцени Б. Гмирі, С. Козака, В. Огневого, М. Литйиненко-Вольгемут, H. Ужвій, Г. Юри та багатьох інших. Розвивалося музичне мистецтво, живопис, графіка, скульптура.

Передумови У своєму прагненні створити талановиті тво-наступу ри, використати нові засоби, прийоми худож-

тоталітаризму ньої творчості, опанувати нові теми, запропо-на культуру нувати їхнє нетрадиційне висвітлення діячі мистецтва неминуче вступали у суперечність із тоталітарною системою, її прагненням до всеосяжного контролю, дріб'язкової регламентації всього, у тому числі й духовної творчості. Все, що виходило за рамки «соціалістичного реалізму», неминуче вступало в конфлікт з політичною системою. Вибух творчої активності покоління переможців, яке пережило найжорстокішу в історії війну і важко піддавалося бюрократичному контролю, надзвичайно наполохав сталінське керівництво. Воно відчувало непевність свого становища в Україні, у західних областях якої все ще горіло полум'я національно-визвольної боротьби. Влада знову вдається до випробуваного методу тотального контролю над літературно-художнім процесом - до так званого класового підходу та принципу партійності в оцінці діяльності митців.

Над поетами, прозаїками, художниками, музикантами, літературознавцями постійно нависала загроза бути безпідставно звинуваченими в некритичному підході до «реакційної буржуазної культури», «низькопоклонстві перед Заходом», «відступі від марксизму-ленінізму», «українському буржуазному націоналізмі», у безлічі інших «гріхів». Досвід 20—30-х років нагадував, чим можуть завершитися такі звинувачення. В колах творчої інтелігенції знову стало наростати взаємне недовір'я, підозрілість, утверджувалося донощицтво, підтримуване і навіть заохочуване режимом.

«Ждановщина» Ініціаторами повоєнної ідеологічної «пророб-в Україні ки» художньої інтелігенції у серпні 1946 р.

виступили Сталін та головний ідеолог (або, як його тоді називали, «ідеологічний заспівувач») ВКП(б) А. Жданов,. Цього року на інтелігенцію раптом посипалися грізні постанови ЦК ВКП(б), у яких безапеляційно і брутально шельмувалися видатні діячі різних галузей культури. Жодна форма творчої діяльності не залишилася поза увагою: критикувалися письменники, композитори, художники, актори, драматурги тощо)

Зрозуміло, що репресії і утиски творчої інтелігенції не могли не зачепити українських митців. Заповзятливі сталінські при