вано було трохи більше 80 тис. чол. M. Хрущов і його оточення не наважилися на рішучий перегляд справ жертв політичних процесів, сфабрикованих у 20-30-ті роки. Не піддавалися сумніву необхідність депортації селян у роки колективізації, масових виселень людей із західних областей у повоєнні роки. Хоча депортація кримських татар, німців та інших етнічних груп з південних районів України була визнана незаконною, повернутися на землю батьків їм заборонялося.

На політичних в'язнів, зокрема засуджених за 54 статтею Карного кодексу (інакодумство), реабілітація на той час не поширювалася.

-Отже, XX з'їзд КПРС серйозно «розворушив» суспільство, став дійовим каталізатором нових політичних процесів. Проте ряд післяз'їздівських акцій, проведених партією, свідчив про обмеженість, консерватизм «верхів», їхнє прагнення загальмувати процес десталінізації суспільства.

Наростання Нерішучість і непослідовність М. Хрущова та опору  його політичних прихильників і однодумців

десталінізацн сприяли консолідації противників нового курсу. У «верхах» виникла змова, учасники якої планували будь-що усунути від влади М. Хрущова, який їх уже не влаштовував. Однак у найрішучіший момент більшість членів ЦК КПРС, зокрема і перший секретар ЦК КПУ О. Кириченко, а також командування армії і КДБ рішуче виступили проти змовників. Через деякий час, у грудні 1957 р., О. Кириченка було призначено секретарем ЦК КПРС.

Його місце в Україні зайняв М. Підгорний, що обіймав до цього посаду другого секретаря ЦК КП України. Він належав до тієї групи керівників, які прийшли до влади внаслідок проведення у свій час кампанії із залучення до керівництва парт-апаратом «знаючих господарство інженерних кадрів».

Розпочавши свій життєвий шлях учнем слюсаря головних механічних майстерень у м.Карлівка Полтавської області, М._ Підгорний пройшов практично всі ланки партійно-бюрократичної системи - від секретаря райкому комсомолу до вищих посад у партійній організації республіки. Новий перший секретар належав до категорії виконавців, що не звикли приймати самостійні рішення. Для них подвійна мораль була насправді мораллю життя, розходження між словом і ділом - неодмінною умовою існування. Послідовними прихильниками десталінізації вони бути не могли.

1959 р. знаменував собою початок фактичного відходу партійної верхівки від подальшої демократизації суспільства. Хоча критика сталінізму тривала, але помітного позитивного впливу на суспільне життя вона вже не справляла. Боротьба із жахли