Зростання релігійності населення України, відновлення раніше заборонених церков, їхня орієнтація на створення незалежної української церкви засвідчили кризу політики «войовничого атеїзму», яку протягом 70 років реалізовував в Україні комуністичний режим, та стали важливою складовою процесів національного відродження.

Акції протесту Виявом політичної активності населення, і шахтарський розгортання національно-визвольного руху страйк 1989 р. українського народу стали численні мітинги та інші масові акції. Після тривалого часу тотального контролю та демонстрацій трудящих виключно з нагоди революційних свят вони стали каталізатором руйнування радянської системи, важливою ланкою формування національної свідомості широких верств населення.

Лише наприкінці 1988 - на початку 1989 р. неформальними об'єднаннями було проведено 1200 мітингів, у яких взяло участь понад 13 млн чоловік. «Мітингова демократія» стала реальною силою, дієвим механізмом, що впливав на зміни в суспільстві та на оцінки його становища. Україна вставала з колін.

Невдале реформування економіки, непослідовність у лібералізації суспільно-політичної сфери призвели до наростання соціальної напруженості. Новим явищем суспільного життя стали страйки шахтарів, що розпочалися влітку 1989 р. Вони свідчили про початок відродження робітничого руху, але вже в новій якості. Головною причиною страйків була невирішеність багатьох економічних і соціальних питань. У зв'язку зі здійсненою в народному господарстві республіки в 50-ті роки переорієнтацією промисловості з вугілля на газ змінилася і структура капіталовкладень. Протягом двох десятиліть 250 з 400 шахт Донбасу працювали без реконструїщії, їхня технічна оснащеність була надто низькою. Частка ручної праці шахтарів складала більше 53%, високою була смертність від нещасних випадків. Постійно зростав робочий день. Замість офіційних б годин він іноді становив 10—11.

Страйк розпочався 15 липня 1989 р. на шахті «Ясинуватсь-ка-Глибока». Через кілька днів страйкувало вже 193 шахти. У деяких місцях поряд з економічними (підвищення зарплати і поліпшення умов праці) висувалися й політичні вимоги.

З часом страйкова боротьба посилилась. Відмінною рисою страйків цього періоду стала політизація вимог. Шахтарі, колективи інших галузей господарства, які їх підтримали, вимагали ліквідації парткомів на підприємствах, націоналізації майна КПРС, відставки уряду, деполітизації правоохоронних органів. Справляючи помітний вплив на динаміку політичних процесів, страйки шахтарів разом з тим призвели до значних