Проблеми  радянської влади в Україні й спроби їх подолання

Жорстокі репресії були проявом слабкості радянських позицій в Україні. Едуард Р. Стет-тініюс, член делегації Сполучених Штатів   Америки на Кримській конференції трьох держав антигітлерівської коаліції, що відбулася в лютому 1945 p., зазначив: «Сталін відчуває свою позицію на Україні дуже тяжкою і непевною». Ось чому на завершальному етапі війни особлива увага приділялася відновленню всіх структур тоталітарної системи в Україні.

Тож одним із перших заходів було відтворення більшовицьких партійних організацій, виконкомів Рад, міліції. Частково це здійснювалося за рахунок місцевих комуністів, які вийшли з підпілля або звільнилися в результаті розформування партизанських з'єднань. Водночас ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У добирали кадри на керівні посади в тилових районах, діючій армії, центральних відомствах. Якщо на початку 1944 p. у КП(б)У налічувалося 34,8 тис. членів, то у жовтні - на момент остаточного завершення бигнання німців - 149,9 тис. Партійно-державне керівництво Української PCP очолював М. Хрущов, який обіймав посаду першого секретаря ЦК КП(б)У, очолював уряд УРСР.

Над західноукраїнськими землями радянський контроль відновлювався значно повільніше. Оскільки місцевих комуністів було мало, то процес відтворення партійно-державних структур здійснювався переважно за рахунок вихідців з Наддніпрянщини, що супроводжувалося жорстокою боротьбою, вістря якої УПА спрямувала проти військ і партійно-державного апарату. Жертвами її стали тисячі партійних, комсомольських і радянських працівників різних рівнів, активістів, службовців державного і господарського апаратів.

Відновлюючи контроль над усіма сферами життя України, керівництво СРСР пішло на деякі поступки національним прагненням її народу. Верховна Рада СРСР прийняла 1 лютого 1944 р. закон, яким союзним республікам надавалося право на дипломатичні відносини з іноземними державами. Тоді ж радянські республіки дістали дозвіл на організацію власних збройних формувань. Були створені республіканські наркомати оборони та іноземних справ. На Кримській конференції глав держав антигітлерівської коаліції Сталін говорив президентові США Рузвельту про необхідність надати Україні місце в Організації Об'єднаних Націй, створення якої вже готувалося.

Ці заходи центру були суто демагогічними, не змінювали статусу України у складі СРСР і здійснювалися головним чином з пропагандистськими намірами. Власної армії УРСР не мала а її роль в ООН ніколи не була самостійною.