західних областях, але вони все ще залишалися найбільш відсталими регіонами України. Як і в довоєнні роки, сільське господарство України було другорядною галуззю, за рахунок якої фактично розвивалася промисловість. Обмін між містом і селом був нееквівалентним, обов'язкові поставки державі поглинали майже весь урожай, оплата праці, особливо в колгоспах, а також у радгоспах, була мізерною, підсобне господарство селян обкладалося непосильними податками. Обов'язкові поставки не були припинені навіть у 1946-1947 pp., коли внаслідок несприятливих погодних умов урожай на більшій частіші території України був украй низьким. Вкотре радянська держава залишила селян напризволяще. Близько мільйона жителів України померло в голодну зиму 1946/47 p., більше трьох мільйонів хворіли на дистрофію та анемію. Відновивши роботу народногосподарського комплексу, режим не міг вирішити життєво важливе для величезної більшості населення України питання: забезпечити гідний людини рівень життя. Соціально-культурній сфері не приділялася належна увага. Як і в довоєнні роки, конкретна людина з її повсякденними потребами залишалася поза увагою влади. Ідеологічний Відновивши контроль над Україною, партій-контрнаступ но-радянська верхівка розгорнула морально-сталінського психологічну війну проти будь-яких проявів режиму інтелектуального життя, настроїв і думок, не сумісних з тодішніми ідеологічними догмами. Було поставлене завдання ліквідувати ідеологічні наслідки участі українського
|