вважав себе другою особою в партії. У 1960 р. його було увільнено від посади секретаря ЦК і призначено першим секретарем Ростовського обкому партії.

У 1963 р. Хрущов робить черговий крок для зміцнення за рахунок українських кадрів своїх позицій у Москві. До столиці було, переведено першого секретаря ЦК КПУ М.Підгорного, а на його місце обирається П. Шелест.

Історики підрахували, що в останні роки перебування Хрущова при владі половина складу президії ЦК КПРС (де, як правило приймалися найважливіші рішення) були так чи інакше пов'язані з Україною. Хрущов добре їх знав і вважав, що вони будуть його вірною опорою у Москві. Це Л. Брежнєв, А. Кириленко, M. Підгорний, Д. Полянський і сам М. Хрущов. Ніколи на верхівці правлячої партійної піраміди не було такої концентрації вихідців з України, як за Хрущова.

Розширення Зміцніла республіканська еліта одержала повноважень ряд нових повноважень, про які за Сталіна України вона не могла навіть мріяти. Особливо важ

ливими були повноваження у сфері економічного життя.

У 1957 р. була здійснена спроба докорінної реорганізації органів управління промисловістю і будівництвом. Ліквідуються галузеві міністерства, що контролювали основні галузі промисловості - як республіканські, так і союзні - і замість них створюються територіальні органи управління - Ради народного господарства (раднаргоспи). Відповідне рішення в республіці прийняла сесія Верховної Ради УРСР у червні 1957 p., після чого було створено 11 економічних адміністративних районів, почали діяти раднаргоспи. Ця реформа підривала майже повний контроль центру над економікою України. Тепер усі підприємства в регіонах керувалися раднаргоспами, які, у свою чергу, перебували в підпорядкуванні Ради Міністрів УРСР. Функції планування та контролю над усією українською економікою рішенням ЦК КПУ було передано Держплану УРСР. Це рішення вважається найбільшим проявом економічного автономізму Компартії України за сорок років існування в Україні радянської влади.

Позитивне значення мало деяке розширення прав союзних республік у адміністративно-політичній сфері. У відання республіки, республіканських органів влади передавалися питання адміністративно-територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного, республіканського підпорядкування. До їхньої компетенції належало прийняття цивільного, кримінального і процесуального кодексів, розроблення законодавства про судоустрій та судочинство. Розширювались права республіки у формуванні свого бюджету, питаннях матеріально-технічного постачання, збуту продукції.