Усі ці зміни у статусі Української PCP у складі СРСР історики характеризують як «відродження контрольованого автономізму».

Однак на становищі населення України ці зміни майже не відбилися. Якщо представники української еліти інколи й виступали на захист української промисловості чи культури й мови від русифікаторського тиску центральних відомств, то робили це нерішуче, непослідовно. Номенклатура керувалася власними інтересами і скористалася сприятливим для себе розвитком подій для їх найширшого задоволення.

До того ж, зазначені новації не змінили унітарного характеру СРСР. Економічний і політичний суверенітет республіки залишався формальним, декларативним. У реальному житті навіть питання, що належали до компетенції республіки, узгоджувалися з центром (як говорили: з ним «радились», що було обов'язковою нормою).

Україна  Вдячна українська номенклатура на всі лади

і усунення  вихваляла М. Хрущова. Вона відчувала, що

M. С. Хрущова побудований за ієрархічним принципом партійно-державний апарат СРСР, а відповідно і УРСР, не може ефективно функціонувати без всесильного вождя. На цю роль, при потуранні можновладців усіх рангів, висувався сам ініціатор розвінчання культу особи И. Сталіна - М. Хрущов. Особливо завзято вихваляли його керівники Компартії України. Наприклад, у доповіді ЦК КПУ на XXI з'їзді КП України 1960 р. Хрущов характеризувався як «видатний державний діяч, великий гуманіст, невтомний організатор і трудівник, вірний більшовик-ленінець». Свого часу подібними оцінками рясніли промови на адресу самого Й. Сталіна, «вождя і вчителя всіх трудящих», «вірного керманича партії і радянської держави».

Але з часом у діях М. Хрущова стали проявлятися риси, які викликали незадоволення номенклатури. Імпульсивність, не-прогнозованість керівника партії і держави, скорочення армії апаратників, постійні розмови про демократизацію суспільства викликали роздратування в середовищі партійно-державної еліти, хоча Хрущов твердо стояв на позиціях збереження повного й необмеженого контролю КГІРС суспільством.

Розчарування наростало і в середовищі інтелігенції, яка чекала глибинних демократичних Перетворень, демонтажу тоталітарної системи, а стала свідком незграбної спроби її осучас-нення, модернізації.

Фатальним для М.Хрущова став провал його спроб домогтися істотного підвищення інтенсивності господарювання, життєвого рівня народу. Замість цього уряд змушений був провести в 1961 р. грошову реформу, зменшити асигнування на виробництво товарів народного споживання.