Ці недоліки планувалося подолати шляхом укрупнення раднаргоспів та деяких змін у структурі управління. Однак відчутного результату ці нововведення не дали. Життя вимагало впровадження господарського розрахунку, значного розширення сфери дії товарно-грошових відносин, самостійності підприємств, утвердження економічного суверенітету республіки. Та союзні відомства, центр на це не пішли, бо вбачали у подібному розвиткові подій загрозу своїй необмеженій владі, замах на унітарну, по суті імперську, природу Союзу PCP.

Аграрна полі- У 50—60-ті роки Україна залишалася одним тика наприкінці із основних виробників сільськогосподарської 50-х - у першій продукції СРСР.

половині Певний час після XX з'їзду КГІРС у резуль-

60-х років  таті вжитих заходів сільське господарство ре

спубліки розвивалося досить успішно. Це було наслідком зміцнення матеріальної бази колгоспів, радгоспів, деякого розширення сфери товарно-грошових відносин. Заготівлі сільськогосподарської продукції, що на практиці мало відрізнялися від конфіскацій, змінювалися закупівлями. За 1952-1958 pp. закупівельні ціни зросли майже втричі, у тому числі на зернові культури - майже в 7 разів, на продукцію тваринництва - в 5,5 раза. Приріст сільськогосподарської продукції був досить значний і у 1954-1959 pp.становив понад 7% щорічно.

15 інших сільськогосподарських регіонах СРСР також було досягнуто помітного приросту сільськогосподарської продукції, що породило безпідставні ілюзії про можливість економічної перемоги над капіталістичним сільським господарством. У травні 1957 р. М.Хрущов висунув утопічне завдання: «Найближчими роками наздогнати Сполучені Штати Америки но виробництву м'яса, молока й масла на душу населення». Важливим кроком на шляху до остаточного вирішення цього питання вважався семирічний план (1958-1965). Він передбачав приріст обсягу валової сільськогосподарської продукції на 70%.

Для досягнення поставленого завдання були необхідні не лише величезні капіталовкладення, а й матеріальне заохочення селянства, розширення його ініціативи, рамок економічної діяльності. На практиці ж все відбувалося навпаки: планувалося одне, робилося - інше. Основна увага партійно-державного керівництва, як і раніше, зосереджувалася на забезпеченні швидкого розвитку промисловості. На село коштів не вистачало, всі бюджетні проблеми, особливо пов'язані з розвитком військово-промислового комплексу й оборони, взагалі розв'язувалися передусім шляхом переміщення в ці галузі асигнувань зі статей на розвиток сільського господарства. Основна надія покладалася на адміністративно-командні методи, що давали