працівників, об'єднаних спільністю ідеології, політичних цілей, існувала глибока соціально-матеріальна диференціація? Чим це було зумовлене? Документ № 2. Прочитайте запропонований уривок зі статті П. Таланчука. Чи можна погодитись з його висновками? В чому ви вбачаєте основні причини низького, порівняно із західними країнами, рівня життя в СРСР та УРСР? 1. Причини зародження дисидентського руху в Україні на рубежі 50-60-х років. 2. Напрями дисидентства та його стосунки з владою. 3. Основних представників українського дисидентства 50-60+х років. Опозиція Наступ неосталінізму, згортання демократич- в другій них процесів, започаткованих у роки «хру- половині 60-х - ІДОВСЬКОЇ відлиги», посилення тиску союзних на початку 70-х органів на Україну, зневіра значної частини років населення в комуністичних ідеалах, росій- щення та зневага до української мови і культури викликали відкритий чи мовчазний спротив частини українського суспільства. В його авангарді йшла інтелігенція. У вересні 1965 р. під час презентації у київському кінотеатрі «Україна» картини С. Параджанова «Тіні забутих предків» з різкою критикою арештів серед інтелігенції, які відбувалися влітку 1965 p., виступили Іван Дзюба, Василь Стус і Вячеслав Чорновіл. Під їхнім листом підписалося 140 присутніх. Реакція властей була блискавичною. Івана Дзюбу звільнили з роботи у видавництві «Молодь» і виключили з аспірантури Київського педінституту, В'ячеслава Чорновола звільнили з редакції газети «Молода гвардія», Василя Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом. Але це не згасило наростаючу хвилю протестів. У листопаді 1965 р. захищаючи заарештованих і вболіваючи за стан української культури, до ЦК КП України та ЦК КПРС звернулися з листом композитор П. Майборода, поети JI. Костенко та І. Драч, авіаконструктор О. Антонов. Листи-звернення до керівників УРСР і СРСР були однією з найпоширеніших форм протесту в ті роки. Серед тих, хто підписував (їх називали «підписантами»), було кількасот представників української інтелігенції. Крім уже названих, «підписантами» були І. Світличний, М. Коцюбинська, 3. Франко, Є. Сверегюк,
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||