Рух Опору Масові арешти 1972 p., спрямовані проти ди-

в Україні сидентів, стали першим актом політичних ре-

в другій пресій, що розпочалися в Україні і дістали

половині 70-х - назву «великого погрому». За ініціативи нона початку 80-х вого партійного керівництва України відбу-років ваються масові чистки тих, кого так чи інак

ше пов'язували з автономістським курсом П. Шелеста. При цьому, залишаючись в тіні та особисто координуючи акцію, В. Щербицький переклав справу її здійснення на секретаря ЦК з ідеології В. Маланчука. За їхньою ініціативою від посад було усунуто цілий ряд партійних та радянських керівників, котрі так чи інакше симпатизували ідеям національного відродження. Натомість їхні посади обіймали ті, для кого єдино правильними були ідеї так званого пролетарського інтернаціоналізму, а по-суті, русифікації України.

Масові репресії 1972 р. на деякий час зупинили активність дисидентів. Однак, уже в 1974 р. побачили світ 7-й та 8-й випуски «Українського вісника», у відновленні виходу якого незаперечною була заслуга Степана Хмари. За кордоном було видано низку книжок правозахисників, що не змогли побачити світ в Україні.

У 1975 р. уряди 35 держав Європи і Північної Америки, у тому числі й уряд СРСР, підписали Гельсінські угоди, які закріплювали нові відносини в Європі, повинні були забезпечити дотримання у кожній з країн високих принципів демократії, прав людини. Розуміючи, що в Радянській Україні це практично неможливо, в листопаді 1976 р. найбільш активні правозахисники об'єдналися в Українську групу сприяння виконанню Гельсінських угод в Україні, або Українську гельсінську спілку

(УГС). Вона стала найбільшою пра-возахисною організацією в, республіці. її керівником став письменник Микола Руденко, а серед 36 членів були такі відомі дисиденти, як Петро Григоренко, Левко Лук'яненко, Іван Кандиба, Надія Світлична, Вячеслав Чорновіл, Василь Стус, Святослав Караванський, Оксана Мешко, Олесь Бердник та ін.

УГС відрізняло від попередніх правозахисних організацій те, що вона була відкритою громадською організацією, яка, хоч і не була визнана владою, вважала, що має законне право на існування. В цій діяльності вона контактувала з аналогічними об'єднаннями по всьому СРСР.

Микола Руденко