ли звинувачення на адресу тих дослідників, які насмілювалися згадувати у своїх працях прізвища М. Грушевського І. Ба-ґряного, О. Оглоблина, В. Кубійовича, С. Єфремова. Це, зокрема, стосувалось археологів І. Шовкопляса і М. Брайчевського, етнографів Я. Прилипки та В. Зінич. За вивчення історії козацтва з роботи було звільнено О. Апанович і Я. Дзиру.

Особливо проявив себе на ниві «боротьби з буржуазним націоналізмом та антирадянською ідеологією» секретар ЦК КПУ з ідеологічних питань В. Маланчук. Саме з його ініціативи на початку 70-х років в середовищі української інтелігенції відбувся «великий погром». Його результатом стало усунення від обійманих посад цілої низки відповідальних партійних працівників, чистка партії,.за результатами якої з КПУ було виключено 37 тис. її членів. Виключення з партії означало кінець кар'єри людини та було одним із найтяжчих покарань.

Поширеним явищем стало вилучення з бібліотек «небажаних творів» чи наукових праць авторів. Списки таких книжок з року в ргк розширювались.

Розвиток Суперечності й труднощі в житті суспільства

літератури 60—80-х років не могли не позначитися на

стані літератури й мистецтва України. Тоталітарна система вимагала від митців художнього виправдання свого курсу на згортання демократизації, посилення централізму і денаціоналізацію України. Режим прагнув підкріпити авторитетом мистецтва витворені у партійних верхах безплідні ідеї про «розвинуте соціалістичне суспільство як вищий тип людської цивілізації», про нову історичну спільність людей — «радянський народ», про «непорушну єдність партії і народу».

Офіційними виконавцями волі партії були відповідні громадські організації - спілки письменників, художників, композиторів тощо. Чисельність Спілки письменників, наприклад, перевищувала 900 чоловік. Ці спілки та їхні партійні організації виконували також і функції тиску на «нестійких» чи «непокірних». Партія уважно стежила за настроями митців. Проявом цього були численні партійні постанови з питань літератури й мистецтва, з'їзди й пленуми творчих спілок. Як наслідок, у літературі й мистецтві культивувалися кон'юнктура, пристосуванство., прагнення догодити вищому партійно-дер-жавному керівництву.

Виконання волі партії стимулювалися лауреатськими званнями, почестями і матеріальним достатком.

Незважаючи на «відлигу» 60-х років, більшість українських письменників залишалася на позиціях офіціозу і соціалістичного реалізму. О. Корнійчук, М. Бажан, Ю. Смолич, М. Стельмах. 1966 р. були удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці.