становище було дещо кращим, і спад ще не охопив головні, галузі її економіки. Працелюбність, дисциплінованість і висока кваліфікація робітників, інженерно-технічних працівників і колгоспників дали можливість на деякий час нейтралізувати негативні тенденції в народному господарстві СРСР, які були дедалі загрозливішими. Однак за умов централізованого розподілу, важелі якого тримали союзні відомства, народ не бачив позитивних результатів своєї праці. Становище з промисловими і продовольчими товарами у республіці погіршувалося. До того ж за умов тісних економічних зв'язків, які контролював і спрямовував центр і які задовольняли насамперед його інтереси, обвальний спад виробництва в Україні був неминучий.

Необхідність поглиблення економічних перетворень ставала все очевиднішою.

Спроби У 1987-1989 pp. в економічній політиці стали

радикальної з'являтись нові тенденції. Одним з найголов-економічної ніших завдань «перебудови» її ініціатори ого-реформи лосили встановлення контролю народу над

господарським життям, «передачу економічної влади трудящим» шляхом радикальної економічної реформи. Експлуатуючи одержавлене народне господарство, бюрократично-централізаторські союзні міністерства і відомства зберігали свою могутність і мали неподільний вплив на всі сфери суспільного життя. Саме тут, в економіці, опір перебудові був особливо сильним, а її здобутки — найменшими.

Вперше за час перебудови питання про радикальну економічну реформу було поставлене на липневому (1987) пленумі ЦК КПРС. Передбачалося розробити правові й економічні основи для забезпечення співіснування державного і незалежного від держави секторів господарства, для чого сприяти перетворенню частини державних підприємств на орендні, кооперативні, акціонерні, приватні, змішані, а також з участю іноземного капіталу. Централізоване управління слід було замінити економічним механізмом ринковосо типу.

Втім, це була лише стратегічна мета. Втілення її в реальне життя могло знищити вплив державної бюрократії на економіку. У цьому випадку центральні відомства могли втратити свій всеохоплюючий контроль над народним господарством. Тому саме на цьому напряму реформ управлінський апарат чинив особливо витончений і сильний опір. Не маючи змоги відкинути реформу «з порога», консервативні сили в центральному апараті і на місцях опрацьовували компромісні варіанти, які б звільнили ініціативу підприємств і заспокоїли народ, але водночас зберегли їхні командні позиції.