Саме така непослідовність і половинчастість була закладена у моделях госпрозрахунку, що запроваджувались. При цьому у промисловості жодних позитивних змін не відбулося. Навпаки, половинчасті та непродумані реформи вносили дезорганізацію в командно-централізовану і по-своему логічну систему управління економікою.

Послаблення контролю центру створювало умови для пошуків вигідніших партнерів, дозволило відмовитись від неприбуткової трудомісткої роботи і перейти до випуску товарів, реалізація яких давала великі прибутки. За умов панування штучно встановлених цін, що не відображали реальних затрат, ця відносна свобода економічної діяльності підприємств почала відігравати руйнівну роль, вела до посилення розбалансованості народного господарства, дальшого розпаду економічних зв'язків.

Кооперативний сектор, у якому на початок 1990 р. в Україні було зайнято майже 700 тис. чол., виробляв продукції й надавав послуг на суму близько 5 млрд крб., але був не спроможний істотно поліпшити становище в економіці. Понад третину його продукції й послуг надавалося не населенню, а державним підприємствам. Майже 60% кооперативів створювалися в мережі громадського харчування, замість підприємств державної торгівлі, які згортали свою роботу. Отже конкуренції між державними і кооперативними підприємствами не було. До того ж дві третини кооперативів виробляли продукцію із сировини, закупленої на державних підприємствах чи у роздрібній торгівлі. За таких умов кооперативи мали можливість шляхом підвищення цін отримувати високі прибутки. Партійно-державна номенклатура вдало використовувала це для поширення серед населення антикооперативних настроїв і водночас вкладала у кооперативи кошти з метою отримання власних прибутків. Це слугувало додатковим чинником розпаду існуючої системи.

Схоже розвивалися процеси і в аграрному секторі економіки. У 1986 р. була ухвалена спільна постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про дальше вдосконалення економічного механізму господарювання в агропромисловому комплексі країни». Ніяких помітних зрушень у сільському господарстві ця постанова не забезпечила. Все звелося до створення додаткової управлінської структури - Держагропрому - своєрідної бюрократичної «надбудови» над колгоспами, радгоспами і переробними підприємствами.

Гострота продовольчого питання була додатковим чинником росту соціальної напруженості в суспільстві і змушувала керівництво шукати виходу з кризи. В 1989 р. було прийняте рішення щодо розвитку на селі альтернативних форм господарювання - селянських (фермерських) господарств, поширення різних форм оренди, утворення кооперативних колективів. Та