режжі й на Донбасі. Але перевага в живій силі й техніці визначила результати воєнних дій. 8 вересня гітлерівські війська залишили центр Донбасу - місто Сталіно (нині Донецьк. На ігійець вересня 1943 р. війська Південного і Південно-Західного фронтів, очистивши від противника Донбас, вийшли на рубіж Новомосковськ-Запоріжжя - річка Молочна.

Важкі бої точились і північніше цього рубежу. 2 вересня фашистів вибили із Сум, 21-го - з Чернігову, 23-го - з Полтави. 21 - 22 вересня Червона армія вийшла до Дніпра в районі Прип'яті. Цими ж днями радянські війська відкинули їх за Дніпро на ділянці від Дніпропетровська до Запоріжжя. Всього ж наприкінці вересня 1943 р. Червона армія контролювала 700 км лівого берега Дніпра.

Надії німців на «Східний вал» почали розвіюватися наприкінці вересня, коли частини Центрального та Воронезького фронтів за підтримкою партизанів і місцевого населення за виключно складних умов форсували Дніпро й утворили плацдарм на-правому березі на північ і південь від Києва. Війська Степового і Південно-Західного фронтів форсували Дніпро на ділянці між Кременчуком і Дніпропетровськом.

Падіння «Східного валу»

У жовтні точилися завершальні бої по розгрому гітлерівців на Лівобережжі. 14 жовтня, після кількох невдалих спроб, радянські війська, вдавшись до нічного штурму, вибили німців із Запоріжжя, а 25-го нацисти залишили Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. Ціною величезних втрат було знищено оборону гітлерівців на річці Молочній, очищено від них Північну Таврію.

Відступаючи, окупанти залишали після себе пустелю. У розпорядженні рейхскомісара України Коха від 6 вересня 1943 р. представникам адміністрації Лівобережжя, зокрема, зазначалося: «Основний принцип, яким слід керуватися, полягає в тому, щоб противник, захопивши територію, не знайшов би на ній нічого, що міг би використати для подальшого ведення війни: ні продовольства, ні місця розквартирування, ні людських ресурсів, ні підприємств, які могли б бути відновлені протягом кількох тижнів. Ті міста й села, в яких залишається частина місцевого населення, також повинні бути спалені». Лише стрімкий наступ радянських військ урятував Україну від тотального спустошення.

Увесь жовтень радянське командування концентрувало війська на правому березі Дніпра, готуючись до продовження наступу. Прагнучи підкреслити виняткову важливість цих операцій і піднести бойовий дух військ, які з виходом в Україну поповнювалися здебільшого за рахунок місцевих жителів, (Ставка перейменувала 20 жовтня 1943 р. Воронезький, Степовий,