Радянське керівництво, плануючи з-за лінії фронту дії партизанів, свідомо підтримувало конфронтацію обох течій антигітлерівського руху Опору в Україні. В цих умовах ОУН-УПА змушена були боротися на два фронти без будь-якої зовнішньої допомоги. Це врешті-решт і визначило результат боротьби.

Перемога і Україна

Зазнавши в Другій світовій війні величезних  людських втрат і руйнувань, Україна зробила гідний внесок у розгром Німеччини та її союзників. Тому свято Перемоги 9 травня 1945 р. це також і свято її народу. Це - свято загальнонаціональної гордості, а разом з тим загальнонаціональної скорботи. Гордості за великий історичний подвиг, скорботи за втраченими долями, за нездійсненними надіями.

Попри всі негаразди й небачені раніше жертви, участь українського народу у Другій світовій війні дала потужний поштовх його національній консолідації, згуртуванню як сучасної європейської нації. Відчуття причетності до Великої Перемоги зміцнювало самоповагу, сприяло загальнонаціональному піднесенню. Українці дістали на деякий час можливість порівнювати життя свого народу з життям інших народів Європи і робити самостійні висновки. Ніколи раніше так багато українців не були за кордоном своєї Батьківщини і так тісно не спілкувалися з представниками інших народів, інших культур. Це давало можливість порівнювати спосіб і рівень життя у власній країні та країнах Європи, розвінчувало міфи тоталітарної ідеології.

Сталінський режим, вимагаючи від українців жертв і мобілізувавши до Червоної армії мільйони їхніх представників, змушений був звертатися до національних почуттів цього народу. Він закликав їх боротися проти Гітлера, щоб відстояти свою рідну культуру, мову, українську державність чи свою національну честь і гідність. На певний час було забуто абстрактне гасло захисту радянської Батьківщини. Сталін сприяв включенню України в коло засновників Організації Об'єднаних Націй, дозволивши ще в ході війни створення Народного комісаріату закордонних справ, яке очолив Д. Мануїльський, і Народного комісаріату оборони на чолі з-генерал-лейтенантом В. Герасименком. Це були неодмінні атрибути суверенності будь-якої держави.

Все це відбувалося в умовах, коли в західних областях України палахкотіло полум'я національно-визвольної війни. Якщо в роки Першої світової війни під національними прапорами воював лише невеликий корпус Українських січових стрільців (і воював у складі іноземної армії, покладаючись на добру волю правителів Австро-Угорщини), то в роки Другої світової війни через УПА і національне підпілля пройшло понад 400 тис. чол.