нятою 1961 р. програмою КПРС передбачалось досягнення у найближчі 20 років головної мети партії - будівництва комунізму. Проте скоро виявилось, що досягти рівня суспільства, головним принципом якого було «від кожного по можливостях - кожному за потребами» неможливо. Таким чином, зазнала краху ідея, на-досягнення якої були віддані колосальні зусилля Комуністичної партії та народу.

Недосяжність цілей призвела до втрати значною частиною населення віри в комуністичні ідеали. На цьому фоні «ідея розвинутого соціалізму» як тривалого етапу, що повинен був передувати комунізму, була лише спробою партійної номенклатури дезорієнтувати суспільство. Складалось так, що нею декларувалось те, у що не вірив народ. Та і сама номенклатура, особливо в кінці 70-х - на початку 80-х років перебувала у стані деморалізації, а її лідери, переважно старшого віку, не надто розуміли стан справ і перспективи розвитку держави.

Українська PCP у цей період продовжувала залишатись складовою частиною СРСР. Відповідно до Конституції СРСР (1977) та Конституції УРСР (1978) вона проголошувалась суверенною радянською соціалістичною державою, яка добровільно увійшла, до складу Радянського Союзу і могла з нього вільно вийти. Однак це було лише формально, а фактично людям навіть заборонялось думати про незалежність. Всевладдя союзних відомств, у першу чергу економічне, в цей період в Україні зросло.

Формально, влада в Українській PCP належала радам народних депутатів, а фактично - перебувала в руках Комуністичної партії. Компартія України була невід'ємною складовою частиною КПРС, знаходилась у фарватері її політики. Навіть несміливі спроби П. Шелеста - першого секретаря ЦК КПУ у 1963 -1972 pp. - розширити права республіки, стримати русифікацію зустріли рішучий опір центру. В. Щербицький, який обіймав посаду першого секретаря ЦК КПУ у 1972—1989 pp. мав яскраво виражену промосковську орієнтацію і скеровував республіку в русло «братерської дружби народів СРСР».

Саме в роки його правління прискорюється процес формування номенклатури, який відбувався на основі особистої відданості та орієнтації на безумовне втілення в Україні вказівок центру.

У, політичному курсі, у порівнянні з періодом «хрущовської відлиги», спостерігався процес згортання окремих демократичних завоювань, наступ неосталінізму.

Спротив Така політика викликала законний спротив

системі. українського суспільства. Його виразниками

Дисидентський стали українські дисиденти. Вони були пере-рух важно представниками інтелігенції, що най

більш гостро відчувала наступ тоталітаризму.