Література

Роки війни стали новим випробуванням для української літератури. Понад 300 членів Спілки радянських письменників України пішли в Червону армію, частина з них загинула на фронтах. Українські письменники, художники, актори, котрі опинились у гітлерівському тилу, боролися проти окупантів як у складі партизанських з'єднань, підпорядкованих Москві, так і в УПА. В окупованому гітлерівцями Києві група письменників, членів ОУН, на чолі з Оленою Телігою зорганізувалася в Спілку українських письменників. О. Теліга готувала альманах української поезії «Литаври». Разом з іншими членами оунівського підпілля вона була розстріляна 21 лютого 1942 p. у Бабиному Яру.

У далекому радянському тилу працювали українські прозаїки, поети, драматурги М. Бажан, П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, О. Довженко, О. Корнійчук та інші. Це був час, коли сталінський режим прагнув зберегти свій вплив на україйський народ, використовуючи силу й авторитет мистецтва, заохочуючи письменників до створення художніх творів, котрі б об'єктивно відображали сучасне і минуле України. Саме в цій атмосфері з'являється відзначений сталінською премією високопатріотичний вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну». У воєнні роки над Україною пролунали життєстверджуючі слова Павла Тичини:

Я єсть народ, якого правди сила
Ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила,
А сила знову розцвіла!

Вони породжували надію, що після розгрому нацизму все зміниться на краще. Ця надія'підтримувалася деякими конкретними діями: за клопотанням
М. Бажана і О. Довженка у

1943 р. були звільнені з ув'язнення деякі українські письменники. Серед них - Остап Вишня, якому, щоправда, до закінчення десятирічного заслання залишалося кілька днів.

Важливий внесок у зміцнення морального духу воїнів зробила агітаційна фронтова бригада українських письменників, до складу якої входили А. Головко,
С. Скляренко, А. Малишко, В. Сосюра, М. Стельмах, Л. Дмитерко та інші.

Театр і кіно

Через деякий час після початку окупації в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові, Станіславі та інших містах були відкриті українські драматичні театри, які ставили національну класичну спадщину, переважно історичного і побутового змісту.

Але більшість відомих акторів разом з театрами евакуювалася в радянський тил.