Перебуваючи в евакуації, театри України підтримували тісні зв'язки з фронтом. Найбільш активно діяли Київський театр опери та балету ім. Т. Г. Шевченка, Полтавський театр ім. М. В. Гоголя, об'єднані Дніпропетровський і Одеський театри опери та балету. Всього театри та концертні колективи України відрядили на фронт понад 100 бригад. До них, зокрема, входили такі визначні діячі української культури, як 3. Гайдай, І. Паторжинський, П. Вірський та інші.

Під час війни у радянському тилу продовжували працювати евакуйовані кіностудії України. Сталінський режим з особливим завзяттям експлуатував кіно як один з найефективніших засобів ідеологічної обробки населення. Київська і Одеське кіностудії, перебуваючи в Середній Азії, створили кілька пропагандистських фільмів, у тому числі «Олександр Пархоменко», «Як гартувалася сталь», «Партизани в степах України».

У ці суворі роки продовжував працювати видатний кіномитець XX століття — О. Довженко. Влітку 1943 р. він завершив кіноповість «Україна в огні», яка утверджувала безмежну віру в народ України, котрий через страждання, криваві битви і величезні втрати відроджувався до нового життя. Але цей твір, незважаючи на його високий художній рівень, був підданий жорстокій критиці. Й. Сталін і чиновники від культури не могли вибачити О. Довженкові його надзвичайно яскравий, національно забарвлений талант. У січні 1944 р. питання про кіноповість розглядалося на засіданні політбюро ЦК ВКП(б). Зі звинуваченням виступив Сталін. «Мене було привезено в Кремль... порубано на шматки і окривавлені частини моєї душі розкидано на ганьбу і поталу», - згадував пізніше про цю подію в своєму «Щоденнику» кінодраматург.

Ставлення до творчості О. Довженка яскраво віддзеркалювало антинаціональну суть політики сталінського режйму щодо культури, його страх перед пробудженням самосвідомості українського народу.

Засоби масової інформацїї

В умовах війни важливу роль відіграють засоби масової інформації. На окупованій території в 1941-1942 pp. видавалося понад 115 україномовних періодичних видань. Багато з них були речниками українських національно-визвольних сил. Але окупанти наприкінці 1941 р. різко посилили нагляд за ними, заборонили публікацію матеріалів, що стосувалися майбутнього України, гострих соціально-політичних питань. Три чверті своєї площі газети змушені були віддавати офіційним окупаційним матеріалам.

Радянське керівництво прагнуло зберегти вплив на населення окупованих територій. Щодня передачі на Україну вели радіостанції ім. Т. Г. Шевченка із Саратова та «Радянська Україна» з Москви.