мед». Ці твори справді істотно розширювали рамки, дозволені літераторам так званого «соцреалізму».

Естафету старшого покоління підхопили молоді митці.

У кінці 50-х - на початку 60-х років розквітає талант одного з найяскравіших українських поетів, «лицаря українського відродження» Василя Симоненка. Уродженець Полтавщини, Симоненко почав писати вірші, ще навчаючись на факультеті журналістики Київського держуніверситету. У 1962 р. побачила світ його перша поетична збірка «Тиша і грім». Згодом -збірка «Земне тяжіння». 1965 і 1973 pp. у Мюнхені опубліковано інші твори автора. Однак побачити їх поетові так і не судилося. 1963 р. його було жорстоко, по-звірячому побито на вокзалі у Черкасах; злочинців так і не знайшли. Того ж року Василь Симоненко помер.

Стрімко увірвалася в українську поезію одна з найобдаро-ваніших представниць «шістдесятників» Ліна Костенко. З відзнакою закінчивши Літературний інститут ім. Горького в Москві, поетеса випускає дві одразу ж помічені критикою збірки поезій - «Проміння землі» та «Мандрівне серце». Ліна Костенко звертається до вічних проблем духовності українського народу, історичного минулого країни. Вірші поетеси вирізняє неорди-нарність, критичні оцінки багатьох подій.

Характеризуючи найяскравіших представників «шістдесятництва» в українській літературі, Є.Сверстюк писав:

«Іван Світличний виводив соцреалізм на загальнолюдський простір і демонтував теорію партійної літератури. Іван Драч приніс перші вірші незвичайні і незрозумілі так, наче його не вчили, про що і як треба писати... Василь Симоненко заговорив з Україною в тоні надзвичайної щирості й відвертості. Микола Вінграновський тривожно заговорив про рвій народ, і метафори його звучали апо-каліптично. Ліна Костенко зрідка виступала з віршами, але то були вірші такого звучання, наче вся радянська поезія для неї неістотна... Валерій Шевчук писав блискучі психологічні новели «ні про що».

Євген Гуцало естетично животворив образи поза межами «соціалістичної дійсності», а Володимир Дрозд викривав дійсність з недозволеного боку.

Зовсім не те і зовсім не так, як навчали в інституті, малювали Віктор За-рецький, Алла Горська, Любов Се-микіна, Галина Севрук, Панас Залива-ха, Веніамін Кушнір».

Василь Симоненко