мадській думці, Верховна Рада УРСР включила пункт про обов'язкову російську мову навчання у текст закону. Русифікація стала однією з найхарактерніших рис організації освіти.

У лютому 1963 р. в Києві відбулася наукова конференція з питань культури української мови. У ній брали участь близько 800 учених і науковців. Була обговорена проблема існуючих обмежень вживання української мови. Йшлося й про неприпустимість звинувачень інтелігенції в буржуазному націоналізмі. Як штучна і надумана була відкинута теорія «двомовної нації». Прийнято кілька резолюцій із закликами до українізації громадського, освітнього і культурного життя республіки. Та ці рішення не мали значення для провідників «політики партії» в Україні. Курс на русифікацію тривав. Уже на середину 60-х років українською навчалося лише 60% школярів республіки.

У містах становище з викладанням українською мовою виявилось особливо складним. У 1958 p. у міських україномовних школах навчався тільки 21% учнів, а у ряді великих міст України (Харкові, Донецьку, Одесі та ін.) українські школи можна було полічити по пальцях. Цікаво, що дані про кількість українських і неукраїнських шкіл вважалися ледве чи не найбільшою державною таємницею і не публікувались.

Значно зменшилася питома вага україномовної газетно-книжкової продукції. У 1963 р. із загальної кількості газет в Україні (2 366) українською мовою виходили лише 765, тобто менше третини. У 1960-1962 pp. в Україні вже друкували більше книжок, в тому числі й наукових, російською мовою, ніж українською.

Спеціальна Нагальні потреби розвитку народноїт» госио-освіта дарства і культури вимагали розширення

підготовки спеціалістів різних професій.

У першій половині 60-х роках загальна кількість профтехучилищ, порівняно з 50-ми роками, зросла майже в 1,5 раза, а сільських - більш ніж удвічі. У системі гірофтехосвіти в середньому за рік готувалося 270-290 тис. висококваліфікованих спеціалістів масових робітничих та механізаторських професій.

Зростала кількість спеціалістів з вищою освітою. 1958 p. у 140 вузах республіки навчалося понад 380 тис. студентів.

Особливо активно велася підготовка кадрів для будівництва, хімічної промисловості, машинобудування, транспорту, сільського господарства. За ініціативою М. Хрущова державою була вжито заходів щодо зміцнення навчально-виробничої бази відповідних вузів, здійснювалися акції по переміщенню цих навчальних закладів з міст у сільську зону, будувалися спеціальні навчальні комплекси. Так, Львівський сільгоспінститут переміщується до селища Дубляни, за 12 км від обласного центру.