родної освіти в СРСР». У квітні 1959 р. відповідний закон було ухвалено в Україні.

У цих документах-передбачалася структурна перебудова загальноосвітньої школи, введення восьмирічного всеобучу, перетворення 10-річних середніх шкіл на 11-річні та запровадження 11-річного навчання, створення матеріальної бази для оволодіння учнями шкіл однією з масових професій, зміна мовного режиму школи.

Запровадження загальної восьмирічної освіти було назрілою проблемою. Але її вирішення наштовхувалося на серйозні кадрові проблеми. Кваліфікованих учителів у школах не вистачало. Щоб виправити становище, розширювалася мережа заочної освіти і було поліпшено умови підготовки педагогів на відповідних факультетах університетів. У 1958/59 навчальному році у школах республіки працювало понад 300 тис. учителів. У наступні роки їхня кількість збільшилася, забезпечивши реальне впровадження восьмирічного всеобучу і роботу середніх шкіл.

Стратегічним напрямом у роботі школи законом було визначено політехнізацію, зміцнення зв'язку школи з виробництвом. З цією метою в школах вводилося виробниче навчання, частина занять проводилася на підприємствах, у колгоспах і радгоспах. Поширення набуло створення учнівських виробничих бригад різного профілю, в педвузах було організовано підготовку вчителів виробничого навчання.

Однак хронічна нестача коштів, матеріально-технічних засобів не дозволила реалізувати ці норми закону. Від восьмирічки невдовзі відмовились; поступово занепало й виробниче навчання у школах.

Русифікація Найбільше суперечок у суспільстві викликав той пункт проекту реформи школи, який давав батькам учнів кожної школи право вирішувати, якою мовою має відбуватися навчальний процес у даній школі.

Проти цього пункту виступили письменники Максим Рильський і Микола Бажан, які оприлюднили свої погляди в статті «В ім'я людини», опублікованій у грудні 1958 р. на сторінках газети «Правда». Цей пункт проекту був підданий критиці на партзборах письменників Києва, які одностайно вирішили, що «віддати лише на волю батьків вирішення питання, яку мову в обов'язковому порядку вивчатимуть їхні діти, - не можна». Письменники добре розуміли, що це питання вирішуватимуть не батьки, а місцеве партійне керівництво, яке орієнтуватиметься на русифікаторські плани центру.

Принципова позиція письменників України викликала хвилю схвальних відгуків у республіці. Однак, всупереч гро