лася нафта й газ для експорту. Україна ж мусила обходитись залишком коштів. Наростання негативних явищ в економіці було прямим наслідком згортання економічної реформи 1965 р.

Економічна 70-80-ті роки відзначалися подальшим на-політика центру ступом центру на національні інтереси союз-і Україна них республік. Союзні відомства на свій роз

суд використовували багатства і трудові ресурси України. Лише вони монопольно вирішували, де, скільки і коли будувати, що в Україні виробляти та куди направляти. їх головним аргументом була економічна доцільність, хоча за цим приховувалась глибинна політика збереження радянської імперії. Першочергова увага приділялась вугільній промисловості, чорній металургії, важкому і електротехнічному машинобудуванню, військово-промисловому комплексу. В Україні споруджувалися нові гірничо-збагачувальні, трубні, металургійні заводи та інші промислові гіганти. Нерідко вони будувалися за застарілими проектами і технологіями, що призводило до забруднення довкілля. На Донбасі, в промислових центрах Наддніпрянщини, Західної України, в багатьох містах інших регіонів республіки рівень забрудненості повітря значно перевищував допустимі норми. За оцінками спеціалістів, забруднення України відходами мінерально-сировинного комплексу відбувалося вдесятеро інтенсивніше, ніж Радянського Союзу в цілому.

Водночас погіршувалося становище з водою; у республіці інтенсивно будувалися підприємства «великої хімії», причому форсована «хімізація» більшості регіонів не відповідала потребам України.

«Штучні моря» поглинули близько 1 млн гектарів чудових родючих земель. Про недоцільність побудови Київського, Кременчуцького та інших водоймищ попереджали науковці, літератори, публіцисти, протестували місцеві жителі, змушені переселятися, кидати рідні місця. Однак ці настрої були проігноровані.

Протягом короткого часу в Україні, без належного обґрунтування, розрахунків, часто використовуючи застарілі і недосконалі технології, без урахування геологічних особливостей місцевості було споруджено 8 атомних електростанцій. Центральні міністерства й відомства довели концентрацію атомних електростанцій в Україні до небезпечного рівня. Прямої необхідності в такому вирішенні енергетичної проблеми, з точки зору інтересів народного господарства республіки, не було. В Україні вироблялося 21% загальносоюзного обсягу електроенергії, причому в республіці використовувалася лише частина, а решта передавалася до сусідніх республік і експортувалася за кордон/ Вирученими за продаж електроенергії коштами розпоряджалися ті ж таки центральні відомства.